УДК 622.232

ДЕЯКІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ВУГІЛЬНОЮ ПРОМИСЛОВІСТЮ ТА ЇХ НАСЛІДКИ В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ.

Доля І.М.

На сучасному етапі проблематика розвитку вугільної промисловості набуває для України все більшого стратегічного значення. Кризовий стан в якому перебуває галузь не є результатом, сьогодення, це наслідок планомірних і системних  державних помилок в управлінні галуззю ще з часів входження України до складу Радянського Союзу.

Незалежна Україна вже отримала в спадщину зруйновану, збиткову галузь, оснащену технічно відсталою технікою та комплексом соціальних проблем.     

Галузь понесла великі втрати внаслідок фактичної некерованості реформаційним процесом в першій половині 90-х років.

Керівництво незалежної України не зуміло знайти ефективні шляхи модернізації та управління вугільною промисловістю, що сприяло посиленню системною кризи.

За період з часу розпаду Радянського Союзу і по сьогодення виробничі потужності зменшилися у 2,1 рази, а видобуток вугілля – у 1,7 рази. Подібна тенденція не може залишатися без особливої уваги з боку держави, підтвердженням цього явища є той факт, що вугілля є практично єдиним власним енергоносієм України (95,4% від усього видобутку органічного палива, частка газу – 2,6%, нафти – 2%) [1].

Таблиця 1. Обсяги видобутку вугілля млн.. т [2].

У 1994 р. згідно Указу Президента України було створено Міністерство вугільної промисловості України на базі ліквідованого Державного комітету вугільної промисловості.

З 1995 року починається активна робота направлена на проведення системних реформ в вугільній промисловості, цей процес був обумовлений, складною ситуацією, що склалася в галузі: низький рівень продуктивності праці, висока собівартість видобутого вугілля, зростання заборгованості вугільним підприємствам.

Саме в цей період започатковується реструктуризація вугільної галузі, в 1996 р. Президент України видає наказ «Про структурну перебудову вугільної промисловості». Головне завдання даного нормативного акту полягало у вдосконаленні системи управління вугільними підприємствами; відокремленням від вугледобувних та вуглепереробних підприємств, об'єктів, діяльність яких не пов'язана з видобутком і переробкою вугілля, а також на ліквідацію окремих неприбуткових державних шахт.

Результатом державної політики стало створення 19 Державних холдингових кампаній і 9 виробничих об'єднань замість 23 виробничих об'єднань, що існували раніше.

 У той же час негативним впливом позначилось на галузі існування двох взаємовиключних правових документів, що регулювали вугільну політику держави. Мова йде про паралельне функціонування як постанови про реструктуризацію, так і прийняту в 1994 р. Програму розвитку вугільної промисловості та соціальної сфери шахтарських регіонів до 2005 р. «Вугілля».  Згідно програми «Вугілля» передбачалося здійснення як технічної модернізації, так і соціального забезпечення галузі переважно за рахунок власних накопичень вугільних підприємств, державні капіталовкладення сягали лише 30%, і як результат в умовах економічної кризи реалізація програми «Вугілля» лише посилило труднощі галузі, особливо це стало відчутно у 1995 р., коли уряд намагався одним рішенням перевести вугільну галузь у площину ринкових відносин, за рахунок припинення державних дотацій, та різким зниженням централізованих капіталовкладень [3].

У березні 1997 р. Кабмін України ухвалив Програму закриття неперспективних вугільних підприємств, котра визначала напрямки соціального захисту робiтникiв, звільнених унаслідок закриття шахт. В процесі поглибленої реструктуризації керівництво посилило увагу до питань соціальної сфери, перш за все до забезпечення своєчасних виплат поточної зарплати, пом’якшення соціальних наслiдкiв закриття шахт.

У 1998-1999 рр. вперше за роки незалежності України призупинилося падіння виробництва. Але вже у 2000 р. видобуток вугілля зменшився на 700 тис. тонн.

Об’єктивну картину функціонування галузі в умовах реструктуризації відбивають дані статистики. За 1991-2001 роки кiлькiсть діючих шахт в Україні скоротилася на 20%, чисельність робiтникiв з видобутку вугілля - на 35%. Обсяги вуглевидобутку зменшились на 59,2%, а продуктивність праці - на 0,95%, зольність вугілля зросла на 21%. В динамiцi показників можна визначити як головний позитивний фактор - припинення з 1999 року зниження продуктивності праці, та обвального падіння вуглевидобутку. У 2000 році було видобуто 80,3 млн. т вугілля, на 0,4% зменшилась зольнicть вугілля [4].

Сучасний стан вугільної промисловості є результатом накопичення експериментів і прорахунків періоду другої половини XX початку XXI сторіччя. За роки незалежності України (1991-2005рр.) не однаразово змінювався статус центрального органу виконавчої влади, в компетенції якого перебували питання вугільної промисловості, за цей час галузь очолювали: М. Сургай (1987-1994рр.); В.Полтавець (1994-1995рр.); С. Поляков (1995-1996рр.); Ю.Русанцов (1996-1997рр.); С.Янко (1997-1998рр.); С.Тулуб (1998-2000рр.); С.Єрмілов (2000-2001рр.); С.Сташевський (2001р.); В.Гайдук (2001-2002рр.); С.Єрмілов (2002-2004рр.); С.Тулуб (2004-2005рр.); І.Плачков (2005р.); В.Тополов (з вересня 2005р.). Нестійкість системи державного управління вугільною галуззю позначається незавершеністю структурних реформ, що впроваджувалися в галузі. Загалом методи державного управління галуззю, характеризуються, недосконалістю ціноутворення, відсутністю системності у впровадженні державних програм розвитку промисловості, у свою чергу плинність кадрів сприяє накопиченню помилок та прорахунків і відсутності відповідальності за них з боку керівництва.

  Президент України В. Ющенко  робить спроби повернути державну політику обличчям до вугільної промисловості. Президент наголосив «Вугільна галузь буде під моїм персональним контролем» і першим кроком на шляху відродження і піднесення вугільної галузі України є, на його думку,  відродження Міністерства вугільної промисловості.

У той же час серед більшості спеціалістів галузі оптимізму  залишилося не так багато. На думку, голови наглядової ради ВАТ «Павлоградвугілля» О. Чмиренко, негативний  прогноз на перспективи галузі пов'язаний із зниженням рівня закупівлі вугілля і з суттєвим зменшенням дотацій галузі із державного бюджету у 2005 році.

Головну причину нинішньої кризи вугільної галузі  Ю. Звягільський вбачає в постійному вкрай недостатньому фінансуванні її державою, що зумовлюється недооцінкою значення власного вугілля для економіки та економічної безпеки України. Сьогодні шахти є вкрай  непривабливими для інвестування, порівняно з підприємствами інших галузей і тому лише незначна кількість інвесторів ризикує вкладати власні кошти і як правило лише в окремі процеси видобутку.

В політиці фінансування галузі особливо дискусійним на сьогодні залишається питання державних дотацій. Якщо на початку 1990-х років дотації на покриття збитків вугільної галузі дорівнювали 200% оптової ціни вугільної продукції, то уже у 2002 р. державна підтримка становила лише 930 млн. грн. за обсягу реалізації товарної продукції в оптових цінах 7,5 млрд. грн. В деякій мірі держава в особі уряду намагалася вирішувати питання, зокрема вже у 2000 р. за рахунок втрати чинності ряду постанов Кабінету Міністрів, якими дозволялися не грошові форми розрахунків у ПЕК почав зростати обсяг надходжень коштів за реалізовану вугільну продукцію, що в деякій мірі  стабілізувало ситуацію.

Поглибленню кризи вугільною галузі сприяло і зменшення обсягів капітальних вкладень у 1996 р. їх обсяг упав до мінімальної позначки 1066 млн. грн.

Таблиця 2. Обсяг капітальних вкладень у вугільну галузь, млн. грн [5].

Недостатнє фінансування у поєднані із недостатніми обсягами капітальних вкладень призводять до згортання реконструкції шахт, зниженню темпів модернізації та технічного переоснащення вугільного виробництва.

Результатом цих процесів є зростання аварійності виробництва. За оцінками аналітиків, умови праці гірників в Україні найбільш складні і небезпечні порівняно зі світовою практикою. У галузі реєструється найбільша кількість професійних захворювань: у 2002 р. – понад 56 тис. осіб. Аналіз нещасних випадків на шахтах показав, що на технічні причини припадає 25% виробничих травм, а 75% - на причини організаційного характеру: недоліки в організації робочих місць, недостатній рівень забезпеченості гірників засобами захисту, недосконалість системи управління охороною праці та інше.

В деякій мірі позитивні зрушення в даному напрямку були зроблені, у 1998 р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України Про заходи щодо поліпшення стану охорони праці на підприємствах, що належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України. У 2003 р. з метою зниження рівня аварійності, виробничого травматизму та професійної захворюваності шахтарів прийнята Програма підвищення безпеки праці на вугільних шахтах на 2002-2005 рр., окремими складовими якої є Комплексна програма дегазації вугільних пластів і Програма «Здоров'я шахтарів».

Проте проблема високого рівня аварійності і травмування у вугільній промисловості залишається відкритою, потребуючої уваги.

Поряд з проблемою аварійності існує і інша негативна тенденція – відплив із галузі кадрового потенціалу, припинення спадковості професії шахтаря, втрата її престижу.  Так чисельність робітників з видобутку вугілля загалом, та зокрема – гірничих робітників очисних вибоїв, зменшилася майже вдвічі – відповідно з 511 тис. та 100 тис. осіб у 1991р. до 252 тис. та 40 тис. у 2002 р. [6]. Серед головних причин відпливу кадрів можна назвати закриття неперспективних шахт в рамках реструктуризації, аварійність та травматизм, низький рівень заробітної плати та заборгованість з її виплати. 

В даному аспекті заслуговує уваги точка зору представників профільних шахтарських профспілок – Профспілки робітників вугільної промисловості, лідером якої є представник фракції “Регіони України” В. Турманов і Незалежної профспілки гірників України, яку очолює представник “Блоку Юлії Тимошенко” М. Волинець.

На думку В. Турманова, вугільна галузь сьогодні має значні проблеми з реалізацією енергетичного вугілля, коксуючого вугілля. Підтримуючи цю тезу голова НПГУ М. Волинець відмічає, що існуюча ситуація в значній мірі була обумовлена заниженням ціни на енергетичне вугілля, особливо на коксуюче, в попередні роки майже в 2,5 рази.

При цьому представники обох профспілок наголошують на необхідності вкладання значних фінансів у модернізацію шахтного обладнання, і в першу чергу це пов'язано із змінами умови видобутку вугілля, збільшення глибини видобутку.

У той же час В. Турманов  відзначив, що політика скорочення обсягів бюджетного фінансування вугільної галузі в поточному році у порівнянні з 2004 роком на 700млн. грн. призвела до скорочення обсягів видобутку вугілля на 2,5 млн. тонн і тенденція обмеження державного фінансування зберігається і в проекті бюджету на 2006 рік. Така політика з боку держави має реальні можливості перерости в масові акції протестів та шахтарські страйки.

Таким чином, проблема пошуку ефективних шляхів управління вугільною промисловістю є однією із основних умов виходу галузі із кризового стану. Історичний досвід засвідчує - факт некерованості призводить до величезних втрат  важливого стратегічного енергоносія України. Певні позитивні зрушення сьогодні в галузі вже почалися, але задля протидії і ліквідації усього негатива, що накопичувався роками необхідна позитивна зваженість, послідовність і системність у керуванні галуззю на сучасному етапі.

РЕЗЮМЕ

Проанализирована государственная политика Украины в управлении угольной отраслью. Представлен анализ современных трансформаций в управлении угольной промышленностью государства.

РЕЗЮМЕ

Проаналізована державна політика України в управлінні вугільною галуззю. Представлено аналіз сучасних трансформацій в управлінні вугільною промисловістю держави.

SUMMARY

The state policy of Ukraine in management of coal branch is analysed. The analysis of modern transformations in management of the coal industry of the state is submitted.

ЛІТЕРАТУРА

1.Мария Ігнатенко Тимошенко мешают реформировать углепром //www.ostro.org/shownews_tema.php?id=588

2.Виробництво основних видів промислової продукції (1990-2004рр.)//www.ukrstat.gov.ua/

3.Вугільний Донбас у другій половині XX століття / під ред. З.Г. Лихолобової. – Донецьк, 2001. – с.272

4.Реструктуризація вугільної промисловості України: наміри, результати, перспективи://www.uceps.org.ua/

5. Там само

6. Там само

НЕКОТОРЫЕ АСПЕКТЫ УПРАВЛЕНИЯ УГОЛЬНОЙ ПРОМЫШЛЕННОСТЬЮ И ИХ ПОСЛЕДСТВИЯ В УСЛОВИЯХ НЕЗАВИСИМОЙ УКРАИНЫ

Доля И.Н.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ВУГІЛЬНОЮ ПРОМИСЛОВІСТЮ ТА ЇХ НАСЛІДКИ В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Доля І.М.

THE SOME ASPECTS OF MANAGEMENT OF THE COAL INDUSTRY AND THEIR CONSEQUENCES IN CONDITIONS OF INDEPENDENT OF THE UKRAINE

Dolya I.N.