Чарських І.Ю., Прибиткова-Барсукова Л.О. (2007) Феномен прикріплених журналістів на іракській війні як новий фасон намордника для мас-медіа
Феномен
«прикріплених журналістів»на іракській війні
як
новий фасон намордника для мас-медіа [ч.1]
Чарських І.Ю., Прибиткова-Барсукова Л.О.
Стосунки влади та ЗМІ в США зазвичай є досить
напруженими. Питання налагодження плідної співпраці між «четвертою владою» та
першими трьома залишається актуальним не одне десятиріччя [[i]]. Звичайно, західна концепція ЗМІ як
«вартового пса демократії» і не передбачає особливо теплих стосунків, але
головним для мас-медіа, як це відклалося в підручниках, все ж таки залишається
точне і неупереджене інформування про те, що відбувається в навколишньому світі
[[ii]]. І значна частина цієї інформації має
надходити й дійсно надходить до ЗМІ від органів влади.
З подачі американських високопосадовців
відповідного періоду (президенти Ліндон Джонсон та Ричард Ніксон, держсекретар
Дін Раск, генерали Максвелл Тейлор та Роберт Рігг, адмірал Грант Шарп та інші)
вважається, що В’єтнамську війну «програли» саме ЗМІ, які сформували антивоєнну
громадську думку [[iii]]. Відтоді американська влада
й військове командування намагались
всіма засобами зменшити той вплив, який могли б мати в подібних ситуаціях
мас-медіа: вводилися 48-годинна заборона репортажів на початку операції,
заборона на репортажі про прибуття трун американських військовослужбовців на батьківщину
під час війни у Перській затоці в 1991 році [[iv]],
обмеження доступу журналістів у зони бойових дій під час операцій в Югославії [[v]]
та Афганістані [[vi]]. Але в іракській
кампанії 2003 року, роль мас медіа під час якої в цілому вже знайшла відображення
і літературі [[vii]], американським
командуванням була застосована нова схема дій: з’явились так звані
«прикріплені» (embedded) до військових підрозділів журналісти.
Зазначений феномен вплинув на достовірність висвітлення важливих подій
міжнародного життя, але ще не став предметом обговорення у вітчизняній пресі й
дослідницькій літературі. Наша стаття, враховуючи напрацювання з цього приводу
західної академічної медіа-критики [[viii]],
має на меті, використовуючи в якості джерел новинні стрічки, документальні свідоцтва
та соціологічні дослідження, з’ясувати обставини застосування американською
адміністрацією цього нового засобу обмеження свободи преси, його ефективність
та наслідки.
Ще до початку військової операції голова
прес-служби Пентагону Вікторія Кларк повідомила головних редакторів, що
журналісти, які планують працювати в Іраку, можуть пройти спеціальний
навчальний курс, що організують для них на деяких військових базах США. Близько
60 репортерів з чотирьох країн виявили бажання взяти в цьому участь. Окрім
фізичних вправ курс містив лекції зі структури збройних сил та управління
військами, видів озброєнь і техніки, заходів безпеки та військових звичаїв [[ix]].
До американських
військових частин були «прикріплені» 662 журналіста, і ще 95 прийняли
британські військові. П’ять загальнонаціональних американських телеканалів (АBC, NBC, CBS, CNNі Fox) та агенція «AssociatedPress» отримали по 26
місць. По 10 місць зайняли представники «New-YorkTimes», «WashingtonPost» та «Wall-StreetJournal». Серед них були такі відомі особистості як Тед
Коннел (ABC), Скотт Пелли (CBS), Уолт Роджерс и Вульф Блицер (CNN), Оливер Норт (Fox) и Питер Арнетт (MSNBC). В лютому 2003 року, за місяць до початку
військової операції, конкурс на прикріплення становив 4 чоловіка на місце. І це
незважаючи на відомі вже обмеження. «Іноді в цілях безпеки журналістам буде
заборонено користуватись своєю апаратурою», - заявив один з військових
командувачів у відповідь на запитання, чи не турбує його можливість журналістів
виходити в прямий ефір [[x]].
Насправді журналістам часто забороняли користуватись супутниковими телефонами,
бо, за словами військових, сигнал міг бути запеленгований іракцями. Те, що
компанія-постачальник послуг зв’язку відкинула таку можливість, положення не
змінило [[xi]].
Крім того, для отримання акредитації при
військовій частині кожен журналіст повинен був підписати особливу угоду – «GroundRulesAgreement», в якій докладно розписувалось, що саме можна, а
що неможна розповідати в репортажах та статтях. Наприклад, в пункті 6 йдеться
про те, що на будь-яку інформацію може бути накладена заборона з міркувань
секретності. Точних критеріїв, яка саме інформація може бути визнана секретною,
в документі не наведено. Таким чином, кожен випадок розглядається конкретно
представниками коаліційних сил. Пункти 40, 42, 43 забороняють опублікування
фотографій чи зображень військовополонених, а також вбитих та поранених.
Існували також жорсткі обмеження на інтерв’ю з пораненими (пп. 44 – 50)[[xii]]. Подібні правила були складені ще під час війни у
Перській затоці і вдосконалені для операції в Афганістані, тобто більша частина
обмежень з’явилась вже тоді.
Ще в період підготовки до військових дій такі
відомі організації як «Репортери без кордонів» (RSF) та Комітет захисту журналістів (CPJ) висловили свою стурбованість
інститутом «прикріплення» журналістів до військових частин. 19 березня
«Репортери без кордонів» закликали Сполучені Штати не порушувати права засобів
масової інформації при освітленні війни в Іраку. RSF виразила занепокоєння тим, що «прикріплені» журналісти можуть бути піддані
цензурі. А чисельні нагадування Білого Дому про те, що журналісти, які не є
прикріпленими до військових частин, знаходитимуться у небезпеці, призвели до
того, що «Репортери без кордонів» попросили надати гарантії, що незалежним
журналістам буде дозволено виконувати свою роботу «вільно та безпечно» і що
вони отримають доступ до інформації рівною мірою. Організація також закликала
США не вражати іракські радіостанції та офіси ЗМІ, включаючи й ті, що
використовуються для ведення пропаганди. На думку Комітету захисту журналістів,
прикріплення журналістів до військових частин погрожує свободі інформації:
«Неможливо надати повну картину, спираючись лише на прикріплених журналістів.
Неприкріплені репортери можуть спілкуватись з іракськими громадянами та людьми
на іншій стороні»[[xiii]].
Протинової
системи висловлювалися і ветерани журналістики. Так, німецький військовий
кореспондент-фрілансер Крістоф Марія Фроідер, який брав участь у висвітленні не
тільки першої війни у Перській затоці, але й свого часу подій у В’єтнамі,
зазначив, що зараз американські військові відмовляються надавати йому якийсь
захист, бо, як вони повідомили, в них є власні «прикріплені» журналісти. Ті ж,
хто «знаходиться ззовні», можуть бути розцінені як представники ворожої сторони
[[xiv]]. За його словами, співробітники
іракського міністерства інформації також багато разів чинили перешкоди роботі
журналістів, які, таким чином, опинились «між двох вогнів».
Що стосується журналістів, які не отримали
акредитації при військових підрозділах, то частина з них (приблизно 700 осіб)
залишилась при штабікоаліційного
командування в м. Доха (Катар). Там був створений сучасний прес-центр, де до
послуг журналістів були телефони, Інтернет та супутниковий зв'язок. Але
представники ЗМІ одразу ж висловили своє незадоволення роботою прес-центру.
Найголовнішою проблемою була гостра нестача інформації. «За перші три дні
бойових дій … не було проведено жодного брифінгу. В цих умовах журналістам, що
чергували в прес-центрі, часто-густо доводилося брати інтерв’ю один в одного»[[xv]].Коли ж прес-конференції таки проводилися, інформація видавалася дуже
дозовано. Як розповідав кореспондент «WashingtonPost» Алан Сайпресс, більше було спроб виставити в
чорному кольорі іракську армію, ніж повідомлень про перебіг подій на фронті.
Питання про чисельність військ, іракський опір або залишались без відповіді,
або переадресовувалися молодшим офіцерам[[xvi]]. Про ступінь точності інформації, яку
отримували журналісти в прес-центрі, свідчить той факт, що про взяття таких
важливих зі стратегічної точки зору міст як Басра та Ум-Каср повідомляли
щонайменше тричі за дві доби – і кожного разу повідомлення виявлялися
помилковими [[xvii]].
До третьої категорії відносилися журналісти, що
взагалі не мали акредитації ані при штабі, ані при військових підрозділах, або
ті, хто був акредитований іракською владою. З початком війни багато з них
покинули країну, але чимало й залишилося. Із самого початку існували серйозні
побоювання щодо безпеки цих журналістів, які виявилися цілком виправданими.
Рівень небезпеки для представників цієї групи був найбільшим. Великою була
вірогідність стати випадковою жертвою бомбардування або опинитись затиснутим
між ворогуючими сторонами. Крім того, були зафіксовані випадки порушень (як
іракськими, так і коаліційними військами) прав журналістів. Деякі з них
заслуговують на особливу увагу.
[закінчення див. у наступному пості]
[i]Навіть дуже селективна бібліографія цієї проблематики
налічує десятки видань; серед них див.: Rosenberg
H. The Tradition of the New. – New York: Horizon, 1959; Klapper J.T. The Effects of Mass Communication. New York: Free Press,
1960; Allen R., Greene L. The Propaganda Game. Second ed. – New Haven: AIM, 1970; Schudson M. Discovering the News: A Social History of
American Newspapers. – New
York:Basic Books, 1978; Lieberman J.K. Free Speech, Free Press,
and the Law. – New
York: Lothrop, 1980; Dizard
W.P. The Coming
Information Age. 2nd ed. – New York: Longman, 1984; Goodwin H.E.
Groping for Ethics in Journalism. – Ames, Iowa: Iowa State University Press, 1983; Emery E. The Press
of America:
An Interpretive History of the Mass Media. 5th ed. – Englewood Cliffs, N.I.:
Prentice-Hall, 1984; Paletz D.L. The
Media in American Politics. – New
York: Longman, 2002; McChesney R.W. The problem of the Media: U.S. Communication
Politics in the 21st Century. – New York: Monthly Review Press, 2004; Baker C.E. Media Concentration
and Democracy: Why Ownership Matters (Communication, Society and Politics). – Cambridge, New York: CambridgeUniversity Press, 2006; Graber, D.A. Mass Media and American Politics. – Washington, D.C.: Congressional
Quarterly Press, 2006; Bennett W. L., Lawrence
R.G., Livingston S. When the Press Fails:
Political Power and the News Media from Iraq to Katrina (Studies in
Communication, Media, and Public Opinion). – Chicago:
University of Chicago
Press, 2007; Klinenberg E. Fighting for Air: The Battle
to Control America's
Media. –New York: Metropolitan Books, 2007.
[ii]McLuhan M. Understanding Media: The Extension of Man. – New York:
McGraw-Hill, 1968; McQuail D. McQuail's
Mass Communication Theory. – London: Sage, 2000. – P.
206-211.
[iii] Rigg R.B. How Not to
Report a War // Military
Review. – Vol. 49. –
1969. – № 6. – P.14-24; Nixon R.M. No More Vietnams. –New York:
Arbor House, 1985; Elegant R. How to Lose a War. – Encounter. – Vol. 57. – 1981. – № 2. – P. 73-89; Berman L. Planning
a Tragedy. – New York: Norton, 1982;
Braestrup P. Big Story: How the
American Press and Television Reported and Interpreted the Crisis of Tet 1968
in Vietnam and Washington.
Abridged Ed. – London and New
Haven: YaleUniversity Press, 1983; HallinD.C.The "Uncensored War": The Media
and Vietnam.
– New York and Oxford:
OxfordUniversity
Press,1986; Hammond W.M., The Press in Vietnam as
Agent of Defeat: A Critical Examination // Reviews in American History. – Vol. 17. – 1989. – № 2. – P. 312-323; Pontuso J.F. Combat and the Media: The Right to Know Versus the Right to
Win // Strategic
Review. – Vol. 18. –
1990. – № 1. – P.49-60.
[iv] Kellner D. The Persian Gulf
TV War. – Boulder, Colorado: Westview Press, 1992; MacArthur
J.R. Second Front: Censorship and
Propaganda in the Gulf War. – New
York: Hill and Wang, 1992; Fialka J.J. Hotel Warriors: Covering the Gulf War.
– Baltimore: WWCP/John Hopkins
University Press, 1992; Triumph of the
Image: The Media's War in the Persian Gulf – A
Global Perspective / Ed. by H.Mowlana, G.Gerbner and H.I. Schiller. – Boulder: Westview Press,
1992; The Media and the Gulf War: The
Press and Democracy in Wartime / Ed. by H.Smith. – Washington, DC:
Seven Locks Press, 1992; Thompson A. Smokescreen:
The Media, the Censors, the Gulf. – Tunbridge Wells,
Kent: Laburnham Books and
Spellmount Ltd., 1992; The Media and
the Persian Gulf War. Ed. by R. Denton.
– Westport, CT: Praeger, 1993; Desert Storm and the Mass Media / Ed. by S.B. Greenberg and
W.Gantz. – Cresskill, NJ:
Hampton Press,
1993; McCain T., Shyles L. The 1,000
Hour War; Communication in the Gulf. – Westport,
CT: Greenwood
Press, 1994; Mueller J. Policy and
Opinion in the Gulf War. – Chicago: University of Chicago Press, 1993; Kennedy W.V. The Military and the Media: Why the Press
Cannot be Trusted to Cover a War. – Westport,
Conn.: Praeger, 1993; Taken
by Storm: The Media, Public Opinion,and U.S.Foreign Policy in the Gulf War / Ed. by W. L.
Bennett and D. L. Paletz. – Chicago: University of Chicago
Press, 1994; Arnett P. Live from the
Battlefield: From Vietnam to
Baghdad, 35
Years in the World's War Zones. – New
York: Simon & Schuster, 1994; At the Expense of Victory: A Desert Storm
Diary of News Media Coverage. Ed. by DeMello. – Fairview, NJ:
Kenobi Productions, 1994; Spin Control Through Censorship: The Pentagon Manages the News // http://www.fair.org/index.php?page=1516; etc.
[v] NATO in the Balkans: Voices of Opposition /
Ed. by Ramsey Clark. – IntlActionCenter,
1998; Savich C.K. Media Coverage of the
Bosnian and Kosovo Conflicts http://www.agitprop.org.au/stopnato/20000617zzprosavic.php;
Degraded Capability: The Media and the Kosovo
Crisis: Ed. by P.Hammond and E. S. Herman. – Sterling, Va.: Pluto Press, 2000.
[vi]Framing Terrorism: The News Media, the
Government, and the Public / Ed. by P. Norris, M. Kern,
M. Just. – New York:
Routledge, 2003; Terrorism, War, and
the Press / Ed. by N. Palmer. – Cambridge,
MA: JSCPPPP, 2003; etc.
[vii] Global Media Goto War: Role of
News and EntertainmentMedia during the 2003 Iraq War /Ed. by R.D.Berenger. – Spokane,WA: Marquette Books, 2004;
[viii] Katovsky B.,
Carlson T. Embedded: The Media at War
in Iraq.
– Guilford, CT: Lyons
Press, 2003; Pfau M., Haigh M., Gettle M., Donnelly M., Scott G., Warr D., Wittenberg E. Embedding
Journalists in Military Combat Units: Impact on Newspaper Story Frames and Tone
// Journalism and Mass Communication
Quarterly. – Vol.81. – 2004. – № 1. – P.74–88.
