ББК 63.3 (0) 63 +

63.3 (6-7)

ІСТОРІЯ ЛІБЕРАЛЬНОГО ІНТЕРНАЦІОНАЛУ В ДОКУМЕНТАХ (1946 – 2003 рр.)

Кубракова О.І.

Стаття присвячена формуванню нормативної бази одного з найбільш впливових партийних об’єднань другої половини ХХ ст. У післявоєнну добу Ліберальний Інтераніонал став першим, хто відродив традіцію інтераціонального партіїного руху у Європі. З тіх часів розпачалася еволюція ліберального світового руху. Найбільшої активності вона набрала у 90-ті роки, коли формуються ліберальні політичні партії та організації майже на всіх континентах.

Ліберальний Інтернаціонал (далі-ЛІ) визначив так званий пакет нормативних документів, визнання яких є обов'язков им для всіх ліберальних організаці йі партій, що прагнуть стати членами цієї організації. ЛІ у своєму розвитку пройшов три етапи:

Перший етап-1946-1981р. були прийняті перші три документи, відбувався процес становлення цілей і методів організації. В 1946р. у Брюсселі зібралися представники 9 європейських партій - Бельгії, Данії, Великобританії, Франції, Іспанії, Італії, Голландії, Швейцарії, Ш2耀ції. Приводом послужила річниця утворення Бельгійської Ліберальної партії. У результаті проведеної конференції була прийнята Брюссельська Декларація 1946р., що стала першим у ЛІ історії офіційним документом. Протягом 40-60-х рр. приймаються ще два документи - "Маніфест Ліберального Інтернаціоналу,1947р."й"Оксфордская декларація 1967р." На цьому ЛІ етапі виглядав скоріше західноєвропейською організацією, чим глобальною структурою.

Другий етап-1981-1997р. До прийняття Римського ЛІ Звертання 1981р., у діяльності організації відбувся певний спад, іі з часу прийняття "Оксфордської Декларації 1967р."яка-або активна політика не проводилася. Тому даний етап починається з 1981р, коли відбувається своєрідне "відродження" активної діяльності. Удосконалюються мети й методи, виробляється їхній універсальний характер. Зі склад члені в за рахунок включення політичних партій Азії ,Африки й Східної Європи,  приймаються три наступні документи –Римське Звертання; ЛІ Звернення по питанню прав людини (Оттава,1987р.); Гельсінська ЛІ Декларація по питанню захисту навколишнього середовища,1990р. [1]

Третій етап-1997-2005р. ЛІ стає організацією зі багатоскладною структурою. Оформляються регіональні під структури в Азії, Африці, Латинській Америці. Тому приймаються документи, що сприяють процесу регулювання й координування діяльності ("Конституція" ЛІ 1997р. і Ліберальна програма на XXІ в.: особливості волі у відкритому цивільному суспільстві, 1997р.), з урахуванням специфіки "дочірніх організацій" неєвропейського походження. 

Отже, початок другого етапу відповідає прийняттю в 1981р.на 34 –м ЛІ конгресів Римі Римського ЛІ Звернення, або Нового ЛІ Маніфесту. Проект документа був розроблений при особистій участі ЛІ Президента Г.Торна. Документ складається із вступної частини, семи частин, які розкривають ряд проблем, щов стали перед ЛІ. А саме: відповідність принципів лібералізму й політичної реальності 80-х рр. институционализма в сучасних демократіях, утворення й культура, економіка й соціальна сфера, лібералізмі міжнародні відносини, проблема ліберального погляду на взаємини між індустріальнимий країнами, що розвиваються, а тако ж ЛІ погляд на перспективи розвитку людства [2].

Представники ліберальних учасниць конференції відзначили, що із часу прийняття Оксфордской Декларації 1967р. У світовій політиці відбулися з начнізміни. Том у перед ЛІ виникла необхідність корекції й уточнення деяких поглядів і підходів до рішення тих або інших проблем. Кожна із семи частин присвячена окремій проблемі.

Вони відзначили, що у світі збереглося протистояння між Сходом і Заходом, економічний розрив між Півднем і Північчю. Вони призивали до політичної боротьби проти політичної дискримінації, тероризму, порушення прав людини. Як позитивна тенденція, у документі акцентується увага, наросту солідарності молодів країнах з ліберально-демократичними режимами, що може надалі стать заставою успішного зовнішньо економічного й зовнішньо політичного співробітництва між країнами.

Ліберали призивали дозволяти виниклі конфлікти між націями, політичним дипломатичним методами в ім'я збереження соціального, економічного й культурного розвитку націй, щоб уникнути твердження на планеті тоталітарних недемократичних режимів. Для побудови здорового цивільного суспільства, вони рекомендували проводити урядам політикові реформ, заснованих на принципах критицизму й відкритого діалогу; вони вірили в діючу силу демократичних інститутів, призивали до захисту індивіда від "життєвих негод" іт. п.

В остаточному підсумку, ліберали дійдуть висновку, що принципи лібералізму в 80-і рр. Не тільки не втратили своєї актуальності, а, і, навпроти, знайшли нове звучання, і що самореалізація даних принципів може принести мир і волю всьому людству.

Характер ними відмінностями Римського Звертання ідо попередніх ЛІ документів, є наявність непроста загальнотеоретичних обґрунтувань необхідностіі деологіїлібералізму, не хай й "прив'язаних" до реальної політичної обстановки у світі, але й ціл ком конкретних сценаріїв в взаємин між різними акторами, заснованими на принципах лібералізму. Наприклад: Участині "Лібералізмі міжнародні відносини"[3],розглядаються проблеми"Realpolіtіk" й її відповідність принципу прав людини, проблема побудови "біполярної" або "мультиполярной" систем, майбутня діяльність ООН, проблеми регіональних політичних відносин. Делегати ліберального конгресу призивали СРСР і США відмовитися від проведення "біполярної політики" і прагнути до розвитку "багатополярної" системи міжнародних відносин, заснованої на універсальних ліберальних принципах, вони призивали держави дотримуватися політики нейтралітету й відмовитися від вступу в які-небудь військові блоки, будувати їх на відносининах взаєморозумінні й співробітництві [4].

Ліберали призивали держави Сходу й Заходу дотримуватися й не порушувати статей, прийнятих Заключним Актом Гельсінської Наради й обрати шлях мирного співробітництва в сферах культури, економіки, технології. Вони призивали регіональні організації Азії, Африки, Латинської Америки, Європи відмовитися від політики конфронтації й втручання у військові конфлікти, і направити свої зусилля на побудови демократичних інститутів в області міжнародних відносин.

В ім'я запобігання війни ліберали наполягали на необхідності поставити під твердий контроль ООН кількість збройних сил у світі. Крім сценарію міжнародних відносин, ЛІ представив в Звернені також сценарії відносин між індустріально розвиненими й країнами, що розвиваються, де призивав до діалогових взаємин, до захисту не тільки прав людини в країнах "третього світу" [5], але й спеціальних прав захищаючі групові соціальні інтереси (наприклад: релігійних громад-прим.авт.) [6].Делегати ліберального конгресу призивали країни"третього світу" відмовитися від авторитарних диктаторських режимів, від теократії або комуністичного тоталітаризму. Вони критикували Марксизм за перевагу економічних інтересів всіх міншин, і вважали, що догматизм неможе бути корисний у справі економічного й соціального прогресу.[7] Ліберали рекомендували розумце відношення до природних багатств у країнах, що розвиваються, і збудувати партнерські відносини в їхньому використанні. У теж час, ліберали розуміли, що відмова від бюрократичних систем недемократичних режимів у країнах "третього світу" відбудеться не відразу, тому вважали за необхідне проявляти розумне терпіння й робити ідеологічну, культурну й економічну допомогу зазначеним країнам.

У документі представлене позитивне ЛІ відношення до освітньої й культурної політики, що базується на принципах плюралізму, толерантності до всіх форм культури. Подібного роду плюралізм-основа "майбутньої мультиполярной світової системи", де військова й економічна гегемонія поступиться місцем визнанню рівноправності всіх культур і націй.

Ліберали підтвердили свою прихильність ідеї вільних ринкових відносин, і необхідності розумного співробітництва між приватним підприємництвом і державою. Стабільність економічної системи визнавалася необхідною умовою політичної стабільності. У документі втримувався заклик створювати транснаціональні компанії, які стануть першим кроком у подоланні державних кордонів із міцненні дружніх відносин між націями.

Другим податі прийняття, але першим зазначенням документом зазначеного етапує ЛІ Звернення по питанню прав людини (Оттава,1987р.). Документ з'явився начесть сорокаліття утворення Ліберального Інтернаціоналу.У центрі уваги-безпосередньо проблема захисту й реалізації прав людини в 80-і рр. XXв.[8] У цьому документі ліберали підтвердили прихильність ідеї боротьби з абсолютизмом в ім'я духовної волі, з аристократичними привілеями, ідеї волі слова й преси, волі створювати асоціації й ін. ліберальним принципам. Цікавий факт, що натхненником даного документа є граф Отто Ламбсдорфф. Для лібералів характерним є порушення деяких декларируемих ними принципів. Так, яскравим прикладом подібного порушення можна назвати діяльність закритого аристократичного клубу-"Національного ліберального клубу" у Лондоні, що був заснований ще в 1882р. Й,хоча клуб не є безпосередньою структурною частиною ЛІ, багато політичних лідерів, глав ліберальних партій Великобританії є його членами. Діяльність клубу не афішується, не можливо ознайомитися зі списком його учасників, критерії вступу досить високі-обов'язкова приналежність до стану аристократів і певний рівень доходів, обов'язковим є розділяти принципи лібералізму. Це свого роду масонська ложа ліберального руху, що значно впливає на діяльність ЛІ, особливо востанні час, тому що дійсний президент ЛІ лорд Алдердис є членом клубу, крім того в нього входять глава альянсу британських ліберальних партій лорд Гарден КВС, патрон ЛІ лорд Дарендорф. Принцип аристократизму є одним із препон на шляху перетворення ліберальних кадрових партій у масові. При цьому Г.Торн у важає доречним висунути принцип боротьби з аристократичними привілеями на перший план, незважаючи на те, що деяки лідери ЛІ є титулованими особами.   

Ліберали відзначали, що права людини стали інструментом у міжнародній боротьбі населення планети проти недемократичних режимів і привітали ріст впливу ідеї прав людини на Сході й Заході, Півночі й Півдні. Вони привітали становлення демократичних режимів у Португалії, Іспанії й Греції, перемогу демократі ї в країнах Латинської Америки й на Філіппінах [9]

З конгрессу в Оксфорді в 1997р. Починається третій етап еволюції ЛІ. Цього року була прийнята "Конституція" ЛІ. Основна мета, відповідно до цього документа , полягає в тому, "що б домогтися загального прийняття ліберальних принципів, міжнародних по свій природі, сприяти розвитку вільного суспільства" [10]. Згідно "Конституції" ЛІ, його структура виглядає в такий спосіб: Конгрес; Виконавчий Комітет; Бюро. 

Конгресс виступає як законодавчий орган. Він збирається один раз у два роки. У голосуванні можуть брати участь 5 представників від кожної партії або групи, організації –спостерігачі мають право делегувати в Конгрес до 3 неголосуючих представників. По 10 делегатів представляють: молодіжну ліберальну організацію, міжнародну організацію ліберальних парламентаріїв, ліберальну жіночу організацію.Чи президент обирається Конгресом "на період до наступного Конгресу, строком приблизно на 1 рік" і має право бути переобраним 3 рази, тобто Президент має право служити 3 строки підряд [11].

Віце-президенті Скарбники призначаються подібним чином і на тойже строк.

Виконавчий Комітет ЛІ складається з: Почесного Президента; Президента; Представника Президента; Попереднього Президента; Віце-президентів (звичайно їх троє, Але при необхідності може бути призначене від двох до п'яти функціонерів); Трьох Скарбників, а так само одного делегата від кожної партії, по двох делегата від молодіжної й жіночої організацій, і одного делегата від парламентаріїв-лібералів з Європарламенту. Організації –спостерігачі можуть бути представлені у Виконавчому Комітеті одним членом, але не мають право голосу. Засідання комітету проводяться два рази в рік. При цьому країна проведення трьох чергових засідань ЛІ Виконкому не може бути однієї й тієїж [12]. Особивістю виконавчої галузі ЛІ влади є її побудова за принципом наступності,так у новий склад бюро ввійшли Фриз Балкенштейном-колишній ЛІ президент, Ганс Ван Бален, Карл Гасолиба.

Виконавчий комітет регулює роботу ЛІ між Конгресами, ухвалює рішення щодо питань політики організації, відповідає за всі фінансові питання. Даний комітет регулює роботу Бюро, Скарбників і Секретаріату. Бюро складається з: Почесного Президента; Президента; Представника Президента; Безпосередньо минулого Президента; Віце-президентів; Трьох Скарбників; Генерального Секретаря. 

Бюро несе відповідальність і підзвітно Виконавчому комітету. Почесним Президентом стає колишній Президент за видатний внесок в ідеологію лібералізму.

Патронами можуть стати люди, які приймали активність у теоретичній і практичній діяльності ЛІ. Вони мають право голосу в Конгресі.

У структурі ЛІ діє постійний Секретаріат. Його глава-Генеральний Секретар, призначуваний Виконавчим комітетом, що і формує штат секретаріату.

Згідно "Конституції" ЛІ членство в даній організації відкрите для національних політичних партій й ін.організацій.Членство в ЛІ не сумісно зі членством в ін.політичних інтернаціоналах. Кожен учасник погоджує прийняття своїх базових документів із Секретаріатом. Крім повних членів, в організацію входячи "спостерігачі", які одержують подібний статус строком на три роки, а так само в ЛІ прийнята форма індивідуального членства. Індивідуальний член платить мінімальний щорічний внесок, має право відвідувати засідання Конгресу, але не має право голосу[13].

Головна мета прийняття даного документа-урегулювати процедурні моменти, пов'язані із діяльністю ЛІ. Вивчивши структуру конгресу, виконавчого комітету й бюро, ми прийшли до висновку, що при формуванні своїх представницьких і виконавчих органів організація дотримується двох принципів: наступності й закритості. Так, один раз ставши членом виконавчого комітету або бюро, особистість буде переобиратися в посадів рамках структури, але залишиться її членом. Наприклад: "представник президента" може бути обраний "президентом", після закінчення строку повноважень він стає "безпосередньо минулим президентом", а потім одержує звання "почесного президента". Подібна кадрова політика дозволяє зберігати наступність цілей і методів, уникаючи ситуації, коли разом зі зміною керівництва міняється стратегія й тактика організації, що може привести й до розпаду. Позитивно подібна політика впливає й на рівень професіоналізму керування організацією.З іншого боку, подібна політика вносить елемент авторитаризму й замкнутості, тим самим підриваючи основний декларируемий лібералами принцип "право людини  на й конкуренцію".У часи держсоціализму СРСР піддавався досить різкій критиці за витрати своєї кадрово-номенклатурної політики з боку представників країн "розвитий демократії", у тому числі лібералів. Із середини 90 –х "авангард світового лібералізму" чим далі тим більше втягується в проведення подібної політики, у якійє як раціональне зерно, так й очевидні ознаки застою.     

Прийняття Ліберальної програми на XXІ ст.: особливості волі у відкритому цивільному суспільстві ,в 27-30 листопада 1997р. є подією світового масштабу. У перше ліберали відкрито проголосили свої основні цілі й запропонували методи їхньої реалізації в глобальному вимірі. У документі відзначений помітний прогрес у становленні ліберальних цінностей. (Див.розділ "Успіхи лібералізму 1947-1997"). Констатувався постійний ріст кількості країн, які у своїй політичній практиці використають принципи лібералізму, головним досягненням другої половини XX ст. визнавалася "перемога волі й демократії в колишніх комуністичних країнах Європи"[14]. Серед інших досягнень лібералізму перераховувалися розпад колоніальної системи, зниження рівня державного впливу в духовній й економічній сферах, ріст доступності у творення для широких верств населення, визнання прав жінок і дітей, "поширення правил рівності сексуальних меншостей і визнання того, що гомосексуалізм і лесбиянство є законним проявом особистих схильностей" [15], ріст волі інформації, зміцнення міжнародного закону й регіональних інститутів.

Одночасно з перерахуванням перемог, ліберали перелічили в документі погрози, які кинули виклик їхньої ідеології. Серед них: порушення прав людини, фундаменталізм, тоталітаризм, расизм, ксенофобія, дискримінація за ознаками підлоги, релігії, віку, сексуальній орієнтації, стану здоров'я, зловживання новими технологіями, ослаблення соціальної рівності, руйнування навколишнього середовища в перенаселеному світі, організована злочинність, політична корупція, боротьба за рідкі види ресурсів. Подібні явища поставили перед лібералізмом десять основних проблем:

1.Проблема поширення демократії;

2.Проблема населення й глобального розвитку;

3.Проблема поліпшення демократії;

4.Напруженість між інститутами самоврядування й правами людини;

5.Проблема бідності й соціальної винятковості;

6.Проблема нестійкого уряду;

7.Необхідність нового договору між поколіннями;

8.Проблема наукового й технологічного прогресу;

9.Проблема створення відкритих ринків;

10.Проблема всесвітнього розвитку.[16]

В 90-х рр. Ліберальна демократія стала сприйматися (здебільшого світового співтовариства, у першу чергу, звичайно-самими лібералами) як глобальна модель політичного пристрою суспільства. І проте, тільки меншу частину держав можна назвати демократичними. Тому ліберали призивали виділяти й підтримувати демократичні уряди, призивали до боротьби з корупцією, тероризмом, до підтримки волі преси, до політики толерантності в демократичних державах.У документі відзначено, що головна метав 21ст.-установити ліберальний світовий порядок, міцно заснований на владі закону й підкріплений відповідними глобальними й регіональними установами[17].Одним з подібних установ визнавалася ООН, якому ліберали довіряли" глобальне керування". Разом з тим на регіональному (локальному) рівні, ліберали виступають за децентралізацію й передачу влади у введення органів самоврядування.