УДК  351/354(075.8)

глибинні підґрунтя глухого кута

сучасної української політики

(ТЕЗИ)

І.Ю.Чарських

Статтю в повному обсязі див.:

Чарських І.Ю. Чи є глибинне підґрунтя глухого кута сучасної української політики? // Вступ до міжнародних відносин. – Вип.7. – 2008. –– С.72-79

Що стоїть на заваді успішних реформ в Україні – амбіції нечесних політиків, перетворення гілок влади на зашморги для взаємоудушення, чи більш ґрунтовні чинники? На наш погляд, слід пристати до останнього.

Погодженість основних соціально-політичних сил стосовно базових принципів буття є умовою успішного транзиту від одного типу соціального устрою до іншого, тоді як загострення старих чи поява численних нових суспільних протиріч, різновекторність геополітичного тяжіння тощо сприймаються як його гальма. Виявлення та пояснення на теоретичному рівні об’єктивної обумовленості причин незлагодженості в українському суспільстві і усвідомлення цього на рівні соціально-комунікативному, не призведе миттєво до суспільної згуртованості, але сприятиме зняттю громадського розбрату та зайвої запеклості політичного протистояння.

Методологічно базуючись на сполученні соціально-класового, цивілізаційного і геополітичного бачення ситуації на пострадянському просторі з власною інтерпретацією таких складових елементів постмодернізму як теорія пограниччя та постколоніальні студії, приходимо до висновку, що як суспільно-ментальні, так і зовнішньополітичні глибинні підстави сучасних ускладнень української політики багатоманітні.

Вони, по-перше, мають корені у специфічному співвідношенні соціально-класової та етнічно-регіональної солідарності у формуванні групових ідентичностей, а відтак – електоральних уподобань, які в умовах формальної демократії розділяють політикум, що репрезентує країну, приблизно навпіл. Останнє робить Україну адміністративно некерованою у загрозливих обставинах світової й внутрішньої кризи, саме коли мистецтво управлінського маневру й проведення вчасних реформ мало б країні допомагати.

По-друге, безперечно, впливають геополітичні протиріччя – і не тільки з огляду на пресловутий хантінгтонівський «геополітичний розлом», який проходить по Україні і пов’язаний з дією протилежних (якщо не антагоністичних) центрів тяжіння у вигляді Заходу та Росії, – насправді це скоріше вододіл, який з кожною виборчою кампанією сунеться з північного заходу на південний схід нашої країни. Йдеться ще й про намагання перетворити Україну з геополітичного пішака пострадянської шахівниці на ще одну «троянську конячку» для поствестфальського проекту Європи.

По-третє, діалектика (чи, навіть, парадоксальність) положення постпомаранчової України полягає в тому, що при владі в країні зараз сили, які прагнуть до сутечі з поствестфальським трендом, в той самий час будучи доктринально прибічниками «вестфалю» (концепту держави, яка «націоналізується») і беручи промоутером для вказаного злиття головну контр-поствестфальську силу сучасності – лібертаріанські Сполучені Штати Америки.