Чарських І.Ю. (2001) Організація влади як критерій класифікації політичних систем (ч.2) - Мои статьи - Каталог статей

ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. Б: ГУМАНІТАРНІ НАУКИ, ВИП.2,2001

вестиції. Виконавча влада як та, що безпосередньо займається процесом роздержавлення, найближча до власності, має важелі й канали спрямовування найбільш привабливих засобів виробництва і каналів постачання сировинних ресурсів в бажаному для її представників напрямку. На закритому для інших ринку влади кримінально-номенклатурні клани ведуть торги за власність. "Механізм цих торгів дає підстави говорити про підкуп у вседержавних масштабах - корупцію - не як про антисоціальне явище, з яким ведеться боротьба, а як про системотворчий елемент" [17]. Не випадково, що в Україні, як і в інших країнах СНД, ми стали свідками раптового виникнення багатомільйонних достатків. Цей процес розподілу власності, створеної кількома поколіннями радянських людей, не є легітимним в очах населення [18]. Тому влада нервує, ховає гроші в офшо-рах, призначає "козлів відпущення" подібно колишньому Прем'єрові Лазаренку. Головна проблема влади в Україні пов'язана не з вибором політичної моделі і не з тривіальною конкуренцією гілок влади. Вона полягає в специфіці історичного періоду, який є перехідним. Головна проблема цього періоду - накопичення первісного капіталу, яке здійснюється владою за умов цілковитої непрозорості, і яке є головним чинником політичної ситуації. Керівники центральних органів влади та їх оточення створювали довірені комерційні структури, які функціонували в масштабах всієї держави. "Створювалися системи, що включали до свого складу суб'єктів господарської діяльності (іноді і кримінальні угруповання), які діяли під прикриттям центральних адміністративних, силових, податкових та інших органів для забезпечення економічних інтересів вищих посадових осіб. Іншими словами, з'явилися центральні адміністративно-економічні групи" [19], які з другої половини 90-х рр. повели боротьбу за ресурси і ринок. Характерним прикладом є конфлікт 1996-97 рр. за розподіл енергоринку між "Єдиними енергетичними системами" Прем'єр-міністра П.Лазаренка та трьома іншими кампаніями на чолі з креатурою Президента Л.Кучми. У цій боротьбі були вжиті різноманітні важелі - від державних ЗМІ і депутатських фракцій до Ради національної безпеки і оборони. За рахунок перерозподілу квот, відміни пільг спільних підприємств і територіального принципу електро- і газопостачання основна підприємницька опора прем'єра позбавлялася все більшого сектору найнрибуткові-шого ринку енергоносіїв, і політичний вплив Лазаренка зменшувався, аж доки він не перетворився на втікача й американського в'язня.

Коли навколо влади стільки бруду, скільки маємо в Україні, то практично непі-д'ємним стає завдання, яке успішно виконували керівники країн, що опинялися в скрутних умовах міжвоєнних та повоєнних часів - Ф.Д.Рузвельт для Сполучених Штатів, К.Аденауер для Німеччини, Ш.де Голль - для Франції. Це завдання - морального лідерства, яке б мусило привнести об'єднуючі ідеї та згуртовувати суспільство на подолання труднощів. Не беручи вже до уваги харізму, яка в українському випадку відсутня зовсім, не маємо можливості казати просто про елементарну довіру людей, коли мова йде про сучасних українських можновладців.

Ідея відкритої адміністрації (ореп §оуегптепі) має небагато прихильників серед представників виконавчої влади. І це природньо: адміністративна влада будь-якої країни прагне для себе свободи дій, яку намагається забезпечити за допомогою різних технічних прийомів, зокрема посиланням на винятковість обставин, дискреційної влади тощо. Процедури прийняття адміністративних рішень в Україні залишаються повністю закритими. В нашій країні не існує традицій відкритої адміністрації, і це вимагає кодифікації і публікації процедурних норм (далеко не у всіх країнах є така кодифікація. Наприклад, шість держав у ЄС на загальному рівні її не мають. Але там є часткова кодифікація, а норми адміністративної процедури беруть початок переважно з судової практики) для упорядкування функціонування бюрократії, а для її обмеження - внесення

303

ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. Б: ГУМАНІТАРНІ НАУКИ, ВИП.2, 2001

доповнень до чинного законодавства про інформацію, які зробили б з відкритості процесу прийняття рішення принцип, а з секрету - виняток.

В сучасній Україні важливим є не те, що записано в законах і підзаконних актах, і, навіть, не ті конфлікти між гілками влади, про які суспільству, завдяки керованим ЗМІ, нав'язують думку як про ніби-то гальмо демократичних реформ, а той прихований реальний зміст боротьби за сфери впливу, ресурси та власність, який характеризує взаємини всередині влади і відвертає від неї суспільство.

Реальними і першорядними слід визнати конфлікти:

• між інтересами влади і прагненнями суспільства;

• між адміністративно-економічними угрупованнями за сфери впливу (повнова
ження) і власність.

Другорядними, або удаваними (термін М.Томенка) конфліктами є конфлікти:

• між гілками влади;

• ідеологічні, етнокультурні та регіональні.

Форми функціонування правлячої верхівки в сучасній Україні, засоби боротьби, джерела рекрутування, структурний характер корумпованості - все це спричинило ситуацію, коли образ влади у суспільній свідомості поєднується не зі словом "еліта", а зі словом "мафія".

Бундючність влади проявляється ще й у спробах концентрування повноважень в одних руках через надання додаткових прерогатив Президентові, що позначилося на процесі референдуму 2000 р. та імплементації його результатів. Таке траплялося вже неодноразово в "демократіях третьої хвилі", таких як Росія, Білорусь, Аргентина, Перу, Венесуела, Колумбія. В Україні це, поки що, наштовхується на опір парламенту.

Але справа ще і в якості суспільства - неструктурованого, дезорієнтованого, позбавленого ідеологічних і моральних орієнтирів. Таке суспільство (негромадянське) виявляється ще більш слабким, ніж та малокваліфікована верхівка, що її застали при владі події 1991 р., які для України були зовнішніми. Безвідповідальна та нестямна влада, мімікруючи, водночас почала безсоромне пограбування країни, яке триває й досі, і кінця тому не видно, бо деморалізоване і зосереджене на індивідуальному виживанні суспільство не може організуватися в громадянське, тобто фактично не має ніяких громадських засобів контролю влади.

При "неповній напівпрезидентській системі" ЦСЄ всі президенти в регіоні мають відносно уряду та парламенту певну владу. Ніде тут немає такого безсильного президента, як, наприклад, у Германії, але також, як правило, немає й дійсно президентської системи. Реальна влада президента є різною в різних країнах, але вона обмежена на користь парламентів. Маючи політичну традицію патерналістського авторитаризму в міжвоєнному минулому, після відмови від соціалістичного шляху слід було б очікувати виникнення в країнах ЦСЄ авторитарної особистості в якості лідера на чолі конституційної парламентської демократії. Небезпека в тому, що така особа може спробувати рухатися до більш президентського типу системи під час економічної або політичної кризи. Саме це намагалися робити Лех Валенса в Польщі та Саліа Беріша в Албанії: перший - через свій моральний авторитет, другий - через маніпуляцію та внесення змін до конституції. Це також схоже на "повзучий авторитаризм" прем'єрів Вацлава Ковача, Володимира Мечіара та Йозефа Анталла відповідно в Чеській, Словацькій та Угорській республіках.

Парадокс в тому, що "повзучий авторитаризм", про який йдеться, повною мірою може реалізуватися не в ЦСЄ, а в Україні. І справа не в харизмі лідера, якої в сучасному українському варіанті немає зовсім, і не в історичних традиціях, бо Україна з Росією, все ж таки, не одне й те саме. Жорсткість і, навіть, жорстокість боротьби можновладців за розподіл загальнодержавної власності та перерозподіл ринку, протизаконні засоби, які в цій боротьбі

304

ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. Б: ГУМАНІТАРНІ НАУКИ, ВИП.2, 2001

застосовувалися і застосовуються, зробили її учасників-переможців заручниками власних посад, втрата яких означає автоматичну втрату прибутків, ймовірно й власності, свободи, ймовірно й життя. Тому тяжіння до влади в цих колах, в буквальному розумінні, означає тяжіння до життя. І чим вище посада, тим більшою мірою сказане відповідає ситуації. Але подальший дрейф від напівпрезидентської до президентської форми організації влади, що його пропонував пакет документів по імплементації наслідків референдуму 2000 р., не був і не є бажаним з точки зору інтересів встановлення реальної демократії в Україні, бо переслідував завдання концентрації влади не задля прискорення реформ, час проведення яких вже минув, а для збереження цієї влади з метою забезпечення більш комфортного виживання сучасного Президента та його оточення.

Оскільки в Україні відсутні такі важливі противаги виконавчій владі, як незалежне громадянське суспільство та верховенство права, немає легально інституціоналізо-ваного економічного суспільства та консенсусу у політичному суспільстві щодо процедур управління, то відсутня більшість передумов консолідованої демократії. Це означає, що, характеризуючи на такому фоні українську політичну систему за ознаками виконавчої влади, можемо класифікувати її, в кращому випадку, як обмежену напівдемо-кратію з авторитарними тенденціями.

Способ распределения властных полномочий, определяемых ролью исполнитель-ной власти, рассмотрен в качестве важнейшего критерия классификации современных политических систем. Некоторые из сложившихся в пост-советской Украине отступле-ний от классической французской системы, являются серьезным тормозом процесса де-мократизации. Это - отсутствие нормы правительственного большинства, примат пре-зидентского нормотворчества по отношению к актам правительства, невозможность морального лидерства и др. Используя предложенный инструментарий и учитываая со-циальньїй фон развития украинской политической системы, автор классифицирует ее как ограниченную полудемократию с авторитарными тенденциями.

The mode of authorities distribution, determined by the role of executive power, is considered as a key criteria of the modern political systems classification. Some contemporary Ukrainian violations of the classical French system are serious obstacles of democratization. The author means the absence of government majority norm, the headship of president's capitulary over the acts of the government, and impossibility of the moral leadership. Using the suggested tooling and taking into consideration Ukrainian social background, he classifies the country in politological terms as a limited semi-democracy with authoritarian tendencies.